Автор: bezkrovna

Модуль

Кількість університетів, у яких можна здобути фах журналіста

Ми проаналізували скільки є вишів у різноманітних областях України у яких можна здобути фах журналіста. За підрахунками найбільше університетів є у Київській області та Києві.  Мапа нижче відображає розподіл університетів в Україні, де можна здобути освіту у сфері журналістики. Кожна область забарвлена відповідно до кількості вишів, які пропонують цю спеціальність. Чим темніше колір області, тим більше університетів в ній розташовано. Ви можете навести курсор миші на кожну область, щоб побачити конкретну кількість.
(більше…)

Медіавечорниці

Медіавечорниці

Другий рік поспіль, 31 жовтня студенти й викладачі кафедри журналістики Ужгородського національного університету збираються гуртом на «Медіавечорниці». Оскільки дата проведення збіглася з Геловіном, тематика заходу була відповідна. Незвичні костюми й грим, декорована аудиторія, а головне – насичена потужними виступами програма. 

До організації і проведення «Медіавечорниць» долучилося чимало студентів різних курсів. Протгяом вечора представлено 19 цікавих виступів, які тривали понад дві години, проте, результат того вартував:  кожен вихід артистів-медійників закінчувався гучними оплесками публіки. Не стримували своїх емоцій і викладачі, які уважного дослухалися і придивлялися до гри студентів.

Студенти першого курсу виконали танцювальні номери, створили пародію на виступ гурту Beyonce, декламували вірші, та підготували виступ про «Сімейку Адамсів», але ж у наших реаліях. За активну участь у університетському житті, першокурсники отримали нагороду – 10 додаткових балів до модуля. 

Другий, третій та четвертий курси також не пасли задніх і показали свої таланти: музичні виступи, танцювальні номери, моторошні історії й тематичні відео. Всі учасники й глядачі «Медіавечорниць» долучилися до створення неповторної атмосфери заходу і назавжди закарбували цю подію в історії кафедри. 

А ведучі заходу, студенти 5-го курсу Ліза Адженілок та Артур Логойда, розповіли про підготовку до вечірньої події.

 «Як ведуча, я відповідала за сценарій: написання підводок до виступів, комунікацію зі всіма учасниками, а також розробку сертифікатів, які студенти мали змогу виграти у конкурсі. Загалом задоволена тим, як усе пройшло. Я дуже пишаюся, що саме на нашому факультеті навчаються такі талановиті й креативні студенти», – розповіла Ліза. 

Артур Логойда також поділився враженнями після «Медіавечорниць»: «Мета цього заходу – об’єднати студентів. Ми познайомилися одне з одним, побачили, хто і що вміє. І мені подобається, що подібні дійства відбуваються досить часто. Дуже круто, що в нас навчається велика кількість небайдужих і мотивованих студентів».

Своїми враженнями поділилася й одна з найактивніших учасниць, першого курсу Вероніка Товтин:  «Підготовка тривала близько тижня, було доволі складно поєднувати навчання з репетиціями, але всі учасники надзвичайно старалися і прагнули показати найкращий результат. І в нас це вийшло. На початку було хвилювання, але після виходу на сцену – радість, щирість і суцільне задоволення від того, що задоволені глядачі. Насправді такі заходи дуже мотивують». 

Цьогорічні «Медіавечорниці» вдалися на славу. Усі причетні отримали порцію мотивації і позитивних емоцій. Чимало костюмів свідчать про зацікавлення заходом та активність студентів. Тож не дивно, що вечір талантів стає традицією кафедри, а медійники чекають його.

 

Picture of Михайло Коштура

Михайло Коштура

Фотограф, відеограф

Меми навколо нас

Меми навколо нас

Ще 15 років тому поняття “мем”, принаймні у широкому вжитку, просто не існувало. Сьогодні вони поширюються зі швидкістю світла, а їх присутність у житті людини неможливо перебільшити. Як так сталося і що ж це означає?

Як такі меми існують з в історії людства вже не перший десяток років, адже  за визначенням, мем – це одиниця культурної інформації, яка може бути як картинкою, так і звичайною фразою. Відтак навіть крилаті слова з фільмів можна вважати мемами. А оскільки кінематограф набув популярності вже багато десятків років тому, то й цитування його стрічок стало звичною справою.

Насправді цей процес доволі передбачуваний. Людство завжди тяжіло до більш неформального, несерйозного та розважального контенту, тож поява мемів, уже в ролі смішних картинок, лише посилила таку тенденцію. Їх поширенню варто завдячувати сучасним технологіям – інтернету й соцмережам, – саме вони є ідеальним середовищем для подібного контенту. Але меми вже давно вийшли за межі інтернету й фігурують у багатьох інших сферах нашого життя.

Наприклад, доволі часто маркетологи використовують їх як свій інструмент. Так, у рекламі можуть сказати якусь популярну смішну фразу або показати картинку. Це вб’є одразу двох зайців: така реклама привертає більше уваги  та краще запам’ятовується!

Також меми можна вважати навіть частиною нашої комунікації. Задумайтеся: як часто ви відповідаєте якимись “мемними” фразами, спілкуючись із друзями, добрими знайомим? Здавалося б, можна обійтися звичайними словами, але погодьтеся, іноді хочеться оживити діалог і додати в нього нотку гумору! Отак і виходить, що чи не в кожному третьому реченні можна почути хітові фрази “Цей день настав” або “Немає сечі терпіти ці пекельні борошна”. Навіть у ЗМІ  натрапляємо на меми. Це особливо помітно на прикладі телемарафону, де журналісти часто імпровізують і дозволяють собі говорити більш неформально, зокрема, використовуючи меми. Звісно, іноді це буває не дуже доречно і вдало, але я  можу порівнюю використання мемів у спілкуванні з вишенькою на торті. Вишенька має прикрашати торт, а не набивати оскому.

Меми  здатні стати й інструментом маніпуляцій. Шляхом висміювання можна підірвати чужий імідж або навіть налаштувати людей проти когось. Цікаво також зазначити, що наші північні сусіди вже давно використовують подібні “брудні прийомчики”. Чого лише варті численні меми про “тупих хохлів”, які вже настільки глибоко проїли мозок звичайного росіянина, що він не може відрізнити спотворену пропагандою картину світу від реальності. 

Тож насправді меми відіграють у нашому житті колосальну роль: вони чекають на нас буквально на кожному кроці. Це точно не погано, однак навіть із ними треба бути обережними. Як каже народна мудрість: “Що занадто – то не здорово”!

Picture of Дмитро Воробйов

Дмитро Воробйов

Студент відділення журналістики УжНУ

Цунамі під назвою “дорама”

Цунамі під назвою “дорама”

Халлю, або корейська хвиля, – цим поняттям американські дослідники характеризують стрімке проникнення культури Південної Кореї далеко за її межі. Саме дорами тривалий час були двигнами цього процесу. 

Термін “дорама” виник у Японії як прототип англійському вислову «television drama». Ця назва настільки прижилася, що згодом у країнах Азії всякий фільм чи серіал почали називати дорамою. 

Для класифікації азійських телепроєктів зазвичай використовують першу літеру країни виробника: K-drama (Корея), C-drama (Китай), J-drama (Японія). Та попри велику кількість виробників, шаленої популярності здобули саме корейські картини, адже вони створені за унікальною формулою, яка не повторює західні аналоги. Різножанрові сюжети з добре прописаними персонажами, красивою операторською роботою, музикою та графікою допомагають створити емоційний зв’язок із глядачем. Ці шоу не лише розважають і мають важливий соціокультурний та моральний зміст. 

Над корейськими серіалами зазвичай працюють один режисер та сценарист, що формує чіткий стиль. Часто дорами мають стандартну кількість епізодів – від 16 до 24 , останніми роками їх зменшують до 8.

За даними Netflix, понад 60% із 233 мільйонів підписників стримінгового сервісу в усьому світі дивляться південнокорейські фільми. Пропонуємо вам трійку високоякісних дорам від цієї платформи:

● Слава

Жінка, яка пережила роки шкільного насильства, витрачає більшу частину свого життя, розробляючи складну схему помсти. Детектив має 2 сезони по 8 серій.

● Алхімія душ

Сюжет дорами складний і заплутаний та описує вигадану країну Дехо, вякій живуть маги і захищають світ від темних сил, відомої, як алхімія душ. Ця 30-серійна фантастична стрічка стала сенсацією на Netflix, її подивилися мільйони глядачів з усього світу.

● Незвичайна юристка У

Головна героїня – адвокатка з аутизмом, яка працює у престижній юридичній фірмі Сеула. Ця 16-серійна драма викликала палкі суперечки щодо реальності сюжету.

Дорами стали невід’ємною частиною сучасної культури, об’єднуючи глядачів з різних країн. Їхня оригінальність, неповторна атмосфера, глибокі сюжети роблять дорами популярними серед поціновувачів якісного кіно.

Picture of Віта Чулей

Віта Чулей

Студентка відділення журналістики УжНУ

Фанфік – феномен масової літератури

Фанфік – феномен масової літератури

В епоху інтернету все більшої популярності набуває новий жанр літератури – фанфікшн. Це історії, написані шанувальниками за мотивами книжок, фільмів чи серіалів. Фанати на власний розсуд змінюють персонажів, час, місце та ситуацію, часом додають нових героїв.
Багато скептиків вважають цей напрям новим, проте я переконана, що він існує вже давно. Не вірю, що діти у вікторіанській Англії не вигадували власних історій про Шерлока Холмса.

Одним із найпопулярніших додатків для фікрайтерів зараз є Wattpad. Для них виділена окрема рубрика. Наразі там зібрано понад 1700 історій, які мають від 100 тис. до 80 млн. читачів. Крім цього, існує безліч застосунків, присвячених цьому жанру, однак ставлення до нього суперечливе. Хтось відкрито підтримує його, хтось вважає плагіатом. Навіть серед письменників спостерігаємо різні думки на цю тему. Джоан Роулінг, авторка книжок про Гаррі Поттера, неодноразово подавала позови на фанфіки про порушення авторського права. Натомість Орсон Скотт висловив думку: “Кожен фанфік – це реклама моєї
книги, тож яким я маю бути ідіотом, аби протистояти цьому”.

Ви можете запитати, чому я про це пишу? Цілком справедливо. Але що якщо ці
роботи видаються офіційно, як книги? Наприклад, трилогія «50 відтінків сірого» була фанфіком до роману “Сутінки”. То чи можемо ми провести справжню межу між оригінальністю й імітацією?

Як шанувальниця різних чудернацьких творів, я розумію, наскільки захопливими та корисними можуть бути перероблені історії. Поціновувачів фанфіків більшає: одні пишуть історії, інші читають. Письменники-початківці у такий спосіб можуть відточувати свої навички, не починаючи з чистого аркуша.

Ба більше, хто б не хотів почитати улюблену історію зі зміненою сюжетною лінією? Хіба це не новий та оригінальний погляд?

Picture of Віта Чулей

Віта Чулей

Студентка відділення журналістики УжНУ

Штучний інтелект: друг чи ворог

Штучний інтелект: друг чи ворог

Запитайте себе, яким було б ваше навчання в університеті без штучного інтелекту. Іноді розмови про інтелігентних роботів та алгоритми, які замінюють людську працю, може здаватися казкою, але вплив розумних технологій на навчання у вишах стає дедалі помітнішим. Цей феномен вносить значні корективи в освітню сферу.

Однією з найважливіших переваг використання цього інструмента в освіті є індивідуалізоване навчання. Завдяки аналітиці та алгоритмам, компʼютерний мозок може створювати персоналізовані програми для кожного студента. За допомогою великої кількості даних про освітній процес можна адаптувати матеріали та завдання до потреб студентів, а це забезпечує більший успіх і гарантує задоволення від навчання. Крім того, разом із ШІ приходить автоматизація, що дозволяє раціональніше
використовувати час, а також уникнути людських помилок. Одні вважають, що це робить процес навчання більш ефективним, інші ж, навпаки, запевняють: воно того не варте, адже на помилках людство вчиться.

Ще однією перевагою штучного інтелекту є доступ до різноманітних навчальних ресурсів і матеріалів в онлайн-середовищі. Це розширює можливості навчання та дозволяє отримувати інформацію в будь-який час.

Натомість Ігор Повхан, декан факультету інформаційних технологій УжНУ, запевняє: «Важливо зберігати баланс між використанням штучного інтелекту та людською взаємодією. Освіта також має залишатися місцем для виховання, розвитку креативності й соціальних навичок. Сьогодні штучний інтелект — це хороший помічник для пошуку додаткової інформації, але з ним варто поводитися обережно, адже достовірність отриманих даних не гарантована».

Спеціаліст додає, що не можна ігнорувати негативний бік використання ШІ в освіті. Існують страхи щодо зникнення робочих місць в окремих сферах нашого життя. Крім того, іноді алгоритми можуть бути недостатньо об’єктивними та створювати певні прикрощі в процесі навчання. Як приклад професор наводить курсові роботи студентів, які допомагає писати компʼютерний мозок, що є неефективним чинником досліджень. Таким чином, освіта — це процес, в якому штучний інтелект може стати сильним союзником, але лише за умови ретельної розробки стратегії використання й етичного підходу.

Ми опитали студентів УжНУ про популярність ШІ й отримали такі відповіді:

«Я вражена, наскільки швидко штучний інтелект змінює нашу освіту. Можливість отримувати індивідуалізоване навчання та доступ до різних ресурсів зробили цей процес більш ефективним і цікавим. Крім цього, мені подобається, що завдяки інтернет-голові можна дізнатися відповіді на запитання, яких немає навіть в Google», — коментує Альона Поцен,
студентка філологічного факультету. 

«Спочатку штучний інтелект викликав двоякі враження, оскільки я не до кінця розумів, чи варто сприймати його дані як офіційну й верифіковану інформацію. Після докладного аналізу збагнув, що це майбутнє освіти. Він допомагає нам краще засвоїти матеріал, працювати над власними слабкими сторонами та розвивати нові навички. Це відкриває безмежні можливості для навчання», — розповідає Євген Колядко, студент факультету іноземної філології.

«Можливо, я старомодний, але мені здається, що штучний інтелект віддаляє нас від людського викладання та міжособистих відносин. Я боюся, що з часом це призведе до втрати якості освіти і зменшення робочих місць для спеціалістів у всіх сферах нашого життя. Поки зарано робити якісь висновки, але мені це однозначно не до вподоби, віддаю перевагу книгам та офіційним джерелам», — каже Денис Чонка, студент стоматологічного факультету.

Використання штучного інтелекту в навчальному процесі у вишах — це двосторонній меч. Він надає неймовірні можливості для індивідуалізації навчання, підвищення ефективності та покращення якості знань. Однак цей розвиток потребує уваги до питань етики та збереження рівноваги між автоматизацією та людською інтеракцією. Це чудовий інструмент, який може допомогти вдосконалити освіту, і ми повинні використовувати його мудро, зберігаючи гуманність та індивідуальний підхід до навчання.

Picture of Мирослав Лисович

Мирослав Лисович

Студент відділення журналістики УжНУ

Геловін: загроза чи нова традиція?

Геловін: загроза чи нова традиція?

Ніч усіх святих, як іще називають Геловін (з англ. halloween), –свято, яке зародилося в американській культурі, але в останні роки набуло чималої популярності в багатьох країнах світу, зокрема і в Україні. Воно прийшло до нас разом із світовими трендами і підкорило серця багатьох українців, особливо молоді. Однак чи має воно своє місце в українській культурі, чи це загроза для наших традицій та цінностей? 

Геловін виник ще за часів кельтського календаря. Раніше це свято називалося самайн (з англ. samhain) і символізувало кінець літа і початок зими. Люди вірили, що в цей період між світом живих та мертвих відкривається тонка межа, а отже, душі померлих можуть повертатися на землю. Саме через це різні народи одягали страшні костюми і розміщували свічки в будинках, щоб відлякувати злих духів.

Популярність цього свята в Україні зростає серед молоді, навіть у навчальних закладах влаштовують святкові заходи, вечірки чи конкурси на кращий костюм. Проте воно досі залишається сумнівним, оскільки дехто вважає його загрозою для українських традицій та цінностей.
“Геловін почав набувати популярності завдяки глобалізації. Частково це стало можливістю для українців дізнатися більше про інші культури і традиції. Воно розважає та об’єднує, особливо молодь, яка любить веселощі. Крім цього, це чудова можливість одягнутися у костюми, наче на
маскарад, прикрасити власний будинок і провести час разом із сім’єю та друзями”,— коментує Олександра Орос, кандидатка соціологічних наук.

Спеціалістка у сфері соціології також зазначає, що це свято варто розглянути й під іншим кутом, оскільки є українці, які вороже ставляться до нього. Воно дійсно суперечить українським традиціям і цінностям та є асиміляцією запозичених із Заходу обрядів, які не мають аналогів в українській історії та культурі. Крім цього, Геловін вважають неприйнятним з релігійних причин. Християнство забороняє відзначати свята, що асоціюються із загадковими чи окультними обрядами. Тим не менш, з кожним роком воно все більше вкорінюється в нашу культуру, а нові покоління переймають дедалі більше традицій, пов’язаних із святом темряви. 

Ось що про це думають студенти УжНУ: 

“Геловін — це просто чудовий час для розваг та відпочинку. Кожного року з нетерпінням чекаю це свято: напередодні полюбляю думати над тим, ким стану на одну ніч. За останні роки я була Мерлін Монро, графинею, привидом, героїнями фільмів… Вважаю це чудовою можливістю спробувати себе в іншій ролі, познайомитися з людьми, розважитися та просто відпочити”, —  розповідає Ірина Словянин, студентка факультету іноземної філології.

“На мою думку, це свято — можливість відкрити для себе щось нове: спробувати створити страшний костюм, прикрасити будинок у жахливому стилі чи полякати своїх котів удома. До речі, кожного року в ніч з 31 жовтня на 1 листопада розповідаємо з друзями страшні історії біля вогнища. Одного разу я так налякав дівчат, що довелося пів ночі доводити, що все це вигадка. Люблю Геловін, але головне, щоб він був безпечним для людей”, — усміхнено коментує Денис Чонка, студент стоматологічного
факультету. 

“Я не святкую Геловін, оскільки це не відповідає традиціям та цінностям моєї сім’ї. З дитинства бабуся вчила мене: усе, що пов’язане із потойбіччям, ніколи не приведе до добра. Я проти того, щоб українці святкували його, позаяк ми повинні зберегти нашу спадщину і традиції, а не запозичувати її з інших культур”, —  зауважує Анна Цанько, студентка факультету історії та міжнародних відносин.

До речі, це свято породило багато забобонів серед українців, оскільки асоціюється із переконаннями на кшталт чорного кота, який переходить дорогу. Усі ж пам’ятають це повір’я і що може трапитися в такому випадку? Тому пропонуємо вам основні застороги, які точно допоможуть захиститись від злих духів:

● не пускайте в будинок чорного кота — це може бути нечисть;
● не вбивайте і не виганяйте павуків з будинку, оскільки вони
слугують вашим захистом від духів;
● вікна й двері обов’язково зачиняйте, щоб не впускати злих духів;
● не повертайтеся, якщо почуєте кроки за спиною, — це можуть бути
мерці;
● не залишайтеся в будинку наодинці, оскільки духи чують самотність
і можуть навідатися в гості.

Суперечки навколо Геловіну в Україні підкреслюють важливість збереження власної культурної спадщини і традицій, а також відкривають можливості для взаєморозуміння та обміну досвідом з іншими культурами. Необхідно знайти баланс між збереженням власних цінностей і відкриттям нових горизонтів. Таким чином, Геловін може мати своє місце в Україні, якщо він сприяє розвитку толерантності та процвітання нашого суспільства.

Picture of Мирослав Лисович

Мирослав Лисович

Студент відділення журналістики УжНУ

Шлях до професійного розвитку: майбутні журналісти відвідали тренінг з протидії дезінформації

Шлях до професійного розвитку: майбутні журналісти відвідали тренінг з протидії дезінформації

10 жовтня в редакції видання “Varosh” відбулася зустріч медійників Закарпаття з Альоною Романюк — медіаексперткою, викладачкою Інституту журналістики КНУ ім. Т.Г Шевченка та НУ «Києво-Могилянська Академія», засновницею проєкту «НотаЄнота». Вона понад 15 років працює у сфері журналістики, зокрема 5 років досліджує інформаційні вкиди.

Під час заходу обговорювали питання безпеки в соціальних мережах, кібератак, різновидів дезінформації, створення фейків і поширення чуток. До того ж удосконалили журналістські навички у формі гри. Тому зараз краще визначають фейкові документи, фото, пропаганду та маніпуляції. Окрім змоги здобути нові та корисні знання, присутні мали можливість
відвідати XR-виставку віртуальної реальності.

Враженнями від заходу поділилися й студенти-четвертокурсники УжНУ:

«Вважаю цей тренінг чудовою ініціативою, оскільки розрізнення фейків та перевірка інформації — базові вміння, якими мають володіти не тільки журналісти. Я задоволений тим, що на зустрічі ми вивчили ряд ефективних стратегій для виявлення неправдивих новин та навчилися використовувати різні онлайн-ресурси для перевірки правдивості інформації, ба більше — соціальних мереж. Такий досвід надзвичайно актуальний в епоху поширення дезінформації та «вкидів», тому я впевнений, що ці знання стануть в пригоді», — зауважив Мирослав Лисович.

«Тренінг був подекуди цікавим та пізнавальним. Гадаю, не тільки для мене як студентки, а й для журналістів-професіоналів, котрі поділилися своїми позитивним враженнями про захід. Зокрема, я дізналася про фейки, поширювані як московити, так і українцями. Адже в інфопросторі можемо побачити і їх, на жаль. Почула, як відрізняти пропаганду та маніпуляції від правди, про протидію дезінформації та секрети її виявлення. Тож неодмінно використовуватиму практичні знання, які отримала, і буду уважніша при написанні та читанні матеріалів», — розказала Ніколетта Саєнко.

«Тренінг мені дуже сподобався завдяки приємній, розслабленій атмосфері та піці. Їжу точно оцінила не лише я. Щодо знань, то я нарешті зрозуміла різницю між дез- та місінформацією, хоча раніше вважала, що це одне й теж. Також сподобалося, що нам показали ресурси, де можна дізнатися, чи не зламували твої дані. На щастя, мою пошту не хакнули», — додала Марія Бондаренко.

В кінці тренінгу всі учасники отримали брендові наліпки від “НотаЄнота”, зробили спільне фото та обмінялися лінками на соціальні мережі. Такі заходи корисні не тільки для професійної діяльності, а й для особистої. 

Пам’ятаймо, що дезінформація є загрозою для суспільства, а поширення неправдивих повідомлень може призвести до втрати довіри до ЗМІ, урядових установ та інших джерел.

Picture of Валерія Мацола

Валерія Мацола

Студентка відділення журналістики УжНУ

Українська історія у кінематографі

Українська історія у кінематографі

Перегляд фільмів і серіалів є одним із найбільш популярних видів розваг у вільний час. Це хобі дає можливість втратити почуття реальності та поринути в інший світ або часовий простір на декілька годин. 

До прикладу, історичні та документальні стрічки можуть надати глядачам інформацію про певні події, культуру, соціальні проблеми й розширити світогляд. Вони налаштують на позитив та покращать знання з історії України. 

Пропонуємо переглянути кіношедеври із запропонованої нами підбірки. 

Отож, на першій позиції серіал “Спіймати Кайдаша”. У сюжеті подано найголовніші фрагменти повісті українського письменника Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я», події якої розгортаються у 1860-х роках. Однак, режисерка серіалу Наталка Ворожбит зробила чимало змін, порівняно з першоджерелом: вона перенесла події у період 2000—2014-х років та додала багато нових сюжетних ліній.

“Мені дуже сподобалася ця історична драма. Вона створена за мотивами повісті Івана Нечуя Левицького “Кайдашева сім’я”. У творі письменника всі герої жили в перші десятиріччя після скасування кріпацтва, а в серіалі події відбуваються у 2000-х роках. Це не лише дозволяє глядачам легше асоціювати себе з головними персонажами, але й показує незмінність українського менталітету та проблем сільського життя. Переглянула на одному подиху, сподіваюся, що незабаром побачу наступні сезони”, — розповіла Валентина Руснак, студентка фізичного факультету. 

Друга стрічка в рейтингу — фільм “Снайпер. Білий ворон”. Він висвітлює тему повномасштабного вторгнення і внутрішньої боротьби під час російсько-української війни. Кіно поглиблює наше розуміння подій на сході України та показує внутрішню силу українських бійців. 

“Обожнюю дивитися фільми на історичну тематику, зокрема ті, що стосуються України. Нещодавно переглянув “Снайпер. Білий ворон” — захоплюючу стрічку про снайпера, який виконує неймовірно складні завдання. Військовий родом з Горлівки, і основне бажання персонажа — життя в мирі та гармонії з природою, але на Донбас приходить війна. Головний герой із гострим відчуттям справедливості не хоче миритися із беззаконням і стає українським снайпером-добровольцем. 

Цікавість фільму, на мою думку, полягає у неймовірних сценах з бойовими діями, які виконані з вражаючою реалістичністю. Крім цього, хочу відзначити сильну гру акторів і напружену атмосферу, яка пронизує весь фільм. Це як музика вночі, коли грають лише зірки”, — поділився Мирослав Лисович, студент філологічного факультету. 

На третьому місці серіал-епопея “І будуть люди”, знятий за однойменним романом Анатолія Дімарова. Події стрічки відбуваються на Полтавщині в 1914-1933 роках. Серіал є сагою, і кожна серія присвячена одному герою. 

“Він вразив мене тим, як сценаристи та режисери змогли відобразити життя українських людей в епоху встановлення більшовицької влади. У серіалі через долі окремих людей, які жили на території наддніпрянської України, передано загальну картину історичних подій. Кіно нагадує про важкі часи нашої історії. Також можна відзначити гру акторів, особливо головних героїв. Усім рекомендую подивитися”,— додав Артем Запара, студент інженерно-технологічного факультету. 

Четверту сходинку посідає фільм “Довбуш”. Сюжет розгортається у 18 столітті й демонструє боротьбу проти польського панування і спробу українців захистити права і свободу. Фільм детально відтворює історичний контекст і показує труднощі боротьби за волю і справедливість у ті часи

“Фільм знятий у чудовій якості, неперевершена гра акторів, чудова сюжетна лінія. Я дивилася його захоплено, в інтризі. Враження опісля залишилися надовго. Якщо запропонують подивитися цей шедевр ще 10 разів, то я без вагань погоджуся”, — сказала Ніколетта Саєнко, студентка філологічного факультету. 

На п’ятій позиції – закордонний серіал “Чорнобиль” 2019 року. У стрічці показано причини, обставини та наслідки трагедії, а також розкрито причетність радянського керівництва до цієї аварії. Кінострічка містить всього 5 серій. 

“Я завжди цікавилася темою Чорнобилю, тому подивившись серіал, була вражена. Це трагедія та біль людей, країни. Люди різних професій йшли на смерть, рятуючи не тільки країну, а й світ від загрози. Такі сцени гарно показані у самому мінісеріалі. Звичайно, історичне трактування окремих моментів спірне, але я раджу подивитися цей серіал, бо варто пам’ятати про подію у всьому її трагізмі й героїзмі. Окремо хотіла б сказати про акторів, які передали максимально ті емоції, страждання та біль людей у той період”, — зауважила Марина Нікітіна, студентка хімічного факультету. 

Сподіваємося, що ви подивитеся ці фільми й серіали та закохаєтеся в українську культуру ще більше. 

Приємного перегляду!

Picture of Валерія Мацола

Валерія Мацола

Студентка відділення журналістики УжНУ

«Енн» – одна з найкращих сучасних екранізацій на Netflix

«Енн» - одна з найкращих сучасних екранізацій на Netflix

«Енн із Зелених Дахів» — знаменитий роман письменниці Люсі Мод Монтгомері, класика англійської літератури.
Події серіалу розгортаються на початку 20 століття та розповідають про стійкість і наполегливість рудоволосої 13-річної англійки, яка, попри всі випробування, не перестає боротися. Енн була змушена все своє життя постійно змінювати прийомні сім’ї, поки її помилково не вдочерили двоє братів з міста Ейвонлі, що на острові Принца Едуарда. Головна героїня з’являється в їхньому житті несподівано, тому спочатку вони сумніваються, чи це зручно, щоб вона залишилася жити з ними, однак,
маючи неймовірну уяву та ораторський хист, дівчинці вдається переконати їх.

Всупереч консервативному суспільству Енн вдається відстоювати свої ідеали та кидати виклик традиційному англійському менталітету, не боячись осуду та наслідків. Це вчить нас, що боротьба без страху і віра у свої сили допоможе нам досягти бажаного. Дівчина не хотіла бути домогосподаркою, яка чекає на прибуття свого чоловіка і цілий день піклується про дітей. Вона була переконана, що жінки створені для
багатьох речей і їх не слід розглядати лише як об’єкт.

Героїня не тільки безстрашно висловлює свій спосіб мислення, але й змінює погляди оточення. Доводячи, що життя іноді є важким, уява може стати порятунком під час життєвих труднощів. Каст чудово впорався зі своєю роботою. Кожна дитина-актор змогла чітко передати свого персонажа і зміни, що відбувалися з ними протягом усього серіалу. Навіть другорядні герої дуже добре опрацьовані, вони мають власний характер та історію. Під кінець здається, що ви знайомі багато років.

До того ж в серіалі протягом трьох сезонів порушуються теми, які сьогодні все ще залишаються суперечливими: фемінізм, ідентичність, расизм, класовість, смерть, гомосексуалізм та знущання.

Picture of Віта Чулей

Віта Чулей

Студентка відділення журналістики УжНУ