Фанфік – феномен масової літератури

В епоху інтернету все більшої популярності набуває новий жанр літератури – фанфікшн. Це історії, написані шанувальниками за мотивами книжок, фільмів чи серіалів. Фанати на власний розсуд змінюють персонажів, час, місце та ситуацію, часом додають нових героїв.
Багато скептиків вважають цей напрям новим, проте я переконана, що він існує вже давно. Не вірю, що діти у вікторіанській Англії не вигадували власних історій про Шерлока Холмса.

Одним із найпопулярніших додатків для фікрайтерів зараз є Wattpad. Для них виділена окрема рубрика. Наразі там зібрано понад 1700 історій, які мають від 100 тис. до 80 млн. читачів. Крім цього, існує безліч застосунків, присвячених цьому жанру, однак ставлення до нього суперечливе. Хтось відкрито підтримує його, хтось вважає плагіатом. Навіть серед письменників спостерігаємо різні думки на цю тему. Джоан Роулінг, авторка книжок про Гаррі Поттера, неодноразово подавала позови на фанфіки про порушення авторського права. Натомість Орсон Скотт висловив думку: “Кожен фанфік – це реклама моєї
книги, тож яким я маю бути ідіотом, аби протистояти цьому”.

Ви можете запитати, чому я про це пишу? Цілком справедливо. Але що якщо ці
роботи видаються офіційно, як книги? Наприклад, трилогія «50 відтінків сірого» була фанфіком до роману “Сутінки”. То чи можемо ми провести справжню межу між оригінальністю й імітацією?

Як шанувальниця різних чудернацьких творів, я розумію, наскільки захопливими та корисними можуть бути перероблені історії. Поціновувачів фанфіків більшає: одні пишуть історії, інші читають. Письменники-початківці у такий спосіб можуть відточувати свої навички, не починаючи з чистого аркуша.

Ба більше, хто б не хотів почитати улюблену історію зі зміненою сюжетною лінією? Хіба це не новий та оригінальний погляд?

Picture of Віта Чулей

Віта Чулей

Студентка відділення журналістики УжНУ